Штогрин Н.М.Роздуми педагога про дистанційне навчання.

Роздуми вчительки про дистанційне навчання

Дистанційне навчання стало викликом та випробуванням для більшості учасників освітнього процесу. Система освіти не була готова до такого переходу, тому першою реакцією більшості вчителів була розгубленість, страх, нерозуміння, що робити. Але чи колись пасували українські вчителі перед викликами? Коли стало зрозумілим, що карантин не завершиться за тиждень-два, як зазвичай при сезонних захворюваннях, почався активний пошук. Пошук платформ, на яких можна було б щось організувати, пошук ідей та рішень, як це зробити найкраще та ефективно, пошук шляхів зворотнього зв’язку з учнями (адже, що приховувати, більшість із них сприйняли спочатку карантин як додаткові канікули).

Що вдалося налагодити? Зрозумівши, що не завжди у просторах інтернету можливо знайти таке пояснення теми, яке підходить мені та моїм учням, організовували зустрічі онлайн (ZOOM, Skype), але коли вдавалося знайти достойні пояснення на YouTube – велосипед не видумувала, використовувала їх, надсилаючи дітям посилання у Viber-групи (вони були створені класними керівниками ще у перші дні карантину). Особливо виручав  YouTube в експериментальній частині. Звикнувши у школі демонструвати все, що лиш можна продемонструвати та не маючи можливості робити належного рівня експерименти вдома, я намагалася до більшості уроків підібрати такий відеоматеріал. Незамінними ці відео були для ілюстрації лабораторних дослідів та практичних робіт, які теж виконувались у такому віртуальному форматі (дітям пропонувалось відео до кожного досліду та бланк для оформлення звіту, який вони надсилали для перевірки після заповнення). «Мінусом» у пошуках відео було те, що часом було дуже важко знайти те, що хочеться (багато озвучено російською, неякісно відзняті, або навіть з кричущими науковими помилками). Та, сподіваюсь, після цьогорічного карантину кількість хорошого навчального відео збільшиться у рази.

Якщо учні просили додаткових пояснень до якогось матеріалу, часто надсилала їм запис розв’язаної частинки завдання із коментарем у вигляді голосового повідомлення та пропонувала продовжити дальше самим. (Дуже часто так робила, коли окремі учні просили індивідуальних консультацій, так як не змогли розібратися із темою на груповому занятті). Найважче, на мою думку, було учням 8 класу, так як на період карантину випали теми про хімічні властивості неорганічних речовин, які є непростими для учнів та важливими для подальшого вивчення хімії, та ще й розв’язування задач за рівняннями хімічних реакцій почалось теж саме тоді. З ними ми дуже багато працювали додатково. Ефективною у дистанційних умовах є і методика «переверненого» навчання, коли учням пропонувалася тема на самостійне опрацювання, а на онлайн-пояснення виносились лише окремі питання із неї, як правило, запропоновані учнями як найважчі для розуміння.

Досить непростим було і дистанційне оцінювання навчальних досягнень учнів. Складно було не власне обрати спосіб, тип контролюючих завдань, чи платформу, на якій це робити. Тут якраз можливості були дуже широкі, залежало лише від власних вподобань (це і файлові документи, надіслані у групи, і посилання на інтернет-ресурси, де це можна зробити онлайн, і створені власні перевірочні роботи (мені дуже сподобалось працювати із googleforms)). Складно було дотриматись об’єктивності оцінювання, академічна доброчесність у нас ще не дуже популярна. Тому, не раз стикаючись із недостовірною оцінкою роботи учня, заспокоювала себе тим, що все ж ЩОСЬ дитина робила.

Якщо роздумувати про результат дистанційного навчання, то враження залишились неоднозначні. Безумовно, це стало новим досвідом як для вчителів, так і для учнів та батьків. Безумовно, ми всі навчилися багато нового, освоїли нові технології, методики навчання, розширили свої можливості працювати у різних умовах, у всіх нас зросла адаптивність до викликів сьогодення. Але, не маючи можливості працювати у шкільних класах, частина дітей була позбавлена можливості одержувати якісну освіту через технічні можливості. Усі діти вели малорухливий спосіб життя, годинами просиджуючи перед екранами (і добре, якщо це ноутбук, а не малесенький екран смартфона), що не могло не мати негативного впливу на їх здоров’я. Відсутність живого спілкування, можливостей повноцінного комунікування з вчителями, зробило процес навчання певною мірою формальністю, деякі учні шукали не можливості належним чином засвоїти навчальний матеріал, а технічні можливості здати перевірочні роботи. Тому, сприймаючи дистанційне навчання як досвід, який робить нас сильнішими, я б дуже хотіла, щоб воно в такому вимушеному вигляді не поверталось ніколи, а здобуті вміння ми використовували лише як доповнення до звичного шумного, бурхливого, емоційного, цікавого шкільного життя.

Штогрин Наталія Миколаївна, вчитель хімії Чортківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №7